Основним у вступі в авторефераті та дисертації є обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій.
Здобувач повинен показати, що викладені в дисертаційному дослідженні положення, висновки і рекомендації є достовірними, тобто об’єктивно існують, а не є наслідком помилкових побудов і висновків здобувача.
Для того щоб дисертаційна рада мала підстави довіряти дослідженням здобувача, необхідно, щоб положення, висновки і рекомендації дисертаційної роботи завжди надійно підтверджувалися в рамках досліджуваного об’єкта для всього класу предметів дослідження, тобто при тих же умовах на різних об’єктах могли бути повторно отримані ті ж результати.
Для підтвердження достовірності можуть використовуватися різні способи. По – перше в роботі повинна бути підтверджена достовірність інформації про досліджуваний предмет. Це підтвердження базується на всебічному аналізі виконаних раніше науково-дослідних робіт з предмету дослідження, застосуванням в дослідженнях апробованого науково-методичного апарату (ці питання наведені у вступі в авторефераті та дисертації в розділах «Ступінь розробленості проблеми дослідження» та «Методи дослідження»).
Достовірність може підтверджуватися верифікацією, тобто при здійсненні аналогічних робіт на багатьох об’єктах підтвердження того ж результату.
Крім того, існують наступні методи доказів достовірності: аналітичні, експериментальні та підтвердження практикою.
Аналітичні методи перевірки достовірності застосовуються за наявності в дослідженнях математичних моделей (економіко-математичні, соціальні та ін.), які дозволяють математично описати досліджувані процеси.
Експериментальні методи перевірки достовірності здійснюються шляхом порівняння теоретичних і експериментальних результатів.
При підтвердженні наукових результатів практикою розглядається збіг явищ в практиці з побудованими теоретичними положеннями.
Крім того, достовірність підтверджується наявністю і об’ємом вихідного матеріалу та апробацією результатів досліджень в практиці.